24 лютого 2022 року я прокинулась, як завжди о 5 годині ранку, заварила каву, збиралась готувати сніданок, але почались перші вибухи, тому зібралась і поїхала в школу (добре, що ще ходив транспорт). Страху не було, але всередині все тремтіло, не вірилось в те, що відбувалось, що вибухи – це не святкові феєрверки, а початок вторгнення рф. У групі закладу написала повідомлення, що переходимо на дистанційне навчання і чекаємо подальших розпоряджень. Думалося, що ситуація швидко врегулюється, але життя пішло по іншому руслу. Щиро вдячна заступникам, особливо Турбовській Л.І., вчителям, технічному персоналу, які були поруч 24/7, завдяки яким і, не зважаючи ні на які труднощі, почалась підготовка до нового 2022/2023 н.р.: ремонт підвального та інших підсобних приміщень як найпростіших укриттів, убезпечення матеріальних цінностей, шкільної документації. А далі, як у всіх, – наші волонтери підтримували бійців територіальної оборони, працівники закладу плели маскувальні сітки, робили окопні свічки, допомагали колегам, які два місяці жили в школі, так як не могли доїхати додому. Педагоги вчили учнів дистанційно, а школярі свято вірили, що першого вересня 2022 року вони прийдуть до школи і сядуть за свої парти. Так і було…, але в надскладних умовах війни.
Перші дні війни.Київ. Ні людей, ні машин, ні блок постів
